Сирота з болем слухала оголошення заповіту, вловлюючи насмішки чоловіка та його коханки! І ось, нарешті, вона дізнається, що свекруха залишила їй лише якийсь загадковий аркуш

Остап фиркнув: «Та йдемо, Софія, тут нема що ловити».

Вони вийшли, а Валя затрималася, стискаючи лист у руці, наче рятівний круг, із надією в серці.

Валя, присівши на скрипучу табуретку в коридорі нотаріальної контори, розгорнула лист від свекрухи.

Її серце калатало, а пальці тремтіли, коли вона вчитувалася в акуратний почерк Олени Василівни.

«Донечко, не бійся, — писала свекруха.

— Я подбала про тебе й мого онука.

Остап не мав нічого запідозрити, тож усе робилося потай.

Читай уважно.

У нотаріуса забери пакет із документами.

Там докази, що ти сплатила весь кредит за квартиру.

Під час розлучення подай їх судді, і квартира перейде до тебе.

Нотаріус усе знає, він допоможе оформити.

У суді скажи, що продаси квартиру одразу — залишатися там не можна».

Сльози навернулися на очі, але Валя читала далі: «У моєму рідному Хмельницькому живе мій давній друг, моя перша любов.

Ми завжди підтримували зв’язок, він допомагав мені.

Після розлучення їдь туди, знайди його.

Він покаже тобі квартиру, яку я для тебе підготувала, і невеличку майстерню вишиванок, як у Вінниці…